Волонтерське подвижництво братів Павлюків

У свою чергу Микола Павлюк у Шепетівці (а він, до речі, учасник бойових дій в Афганістані, член Шепетівської спілки ветеранів Афганістану) постачав військовим необхідні інструменти, паяльні лампи з триногами для приготування їжі, продукти харчування.

Як люди військові, брати Павлюки під час спілкування з бійцями збагнули, що їм найнеобхіднішим у зоні бойових дій є транспорт. Отож торік, на початку грудня, вони придбали мікроавтобус «ГАЗель». У автомобілі було зроблено ремонт ходової частини, поміняні усі колеса. А коли його ущерть завантажили речами першої необхідності, то передали на передову бійцям 24-ї механізованої бригади. 

Не сиділи, склавши руки, брати-волонтери й цьогоріч. У березні вони зібрали кошти й придбали мікроавтобус «Фольцваген Т4», теж для потреб військових у зоні АТО. Як і належить, транспорт відремонтували. Аби він витримав поневіряння бойовими дорогами, поміняли всю ходову частину, колеса, фільтри, мастила та пофарбували у камуфляжний колір. Його брати Павлюки вирішили власноруч передати бійцям на передовій, а заодно й відвідати сина та племінника Олександра.

У Шепетівці у «Фольцваген» завантажили електростанцію, бензопили та продукти. З останнім неабияк допоміг настоятель церкви Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, протоієрей Анатолій Вересюк, у минулому теж учасник бойових дій. Він же благословив подвижників з підтримки захисників Вітчизни у нелегку й далеку мандрівку.

— Дорогою заїхали до Києва, де знайомі волонтери нас довантажили ліками для бійців. А також дитячим харчуванням, іграшками та предметами першої необхідності для дітей-сиріт. Загалом набралось більше тонни вантажу, — розповідає Микола Павлюк. — У столиці до нас приєднався ще один такий же «камуфляжний» бус, завантажений провізією для вояків АТО, і так колоною  вирушили далі на Схід.

— На шляху до Донбасу приємно було чути вітальні сигнали зустрічних автомашин та військового транспорту, який теж інколи траплявся у дорозі, — продовжує ділитись враженнями Микола Миколайович. — Здавалося, що країна  живе мирним і повсякденним життям. Але, проїхавши кілька сотень кілометрів, за містом Ізюмом уже побільшало військових та бойової техніки. А невдовзі зупинились на блокпосту для перевірки. Військові оглянули документи, вантаж і побажали щасливої дороги.

— Загалом стан навколишніх міст і сіл справляв гнітюче враження. Під час поїздки Донецькою та Луганською областями ми особисто для себе розвіяли міф про те, що ці регіони годували всю Україну. Навпаки, саме тут люди потребують підтримки й розвитку, — зазначає волонтер. — А зараз і поготів. Наприклад, коли проїздили Слов’янськ, то бачили зруйновані будинки, знищені ущент села. Нормальних доріг взагалі не залишилось, одні вибоїни. Обабіч блокпостів — купи стріляних автоматних гільз — свідчення запеклих боїв. Словом, свій слід війна залишила скрізь.

Дорогою пригощали воїнів домашньою випічкою, пирогами. Однак часто  було чути прохання дати ліків від застуди, кашлю та ангіни…

Першим пунктом призначення братів-волонтерів була Новоайдарська школа-інтернат. Тут їх радісно зустріли й адміністрація закладу, й дітвора. Військові допомогли розвантажити коробки з речами для малюків.

— Запам’ятався зруйнований ворогом міст через Сіверський Донець, що розташований на шляху з Лисичанська до Рубіжного, — продовжує розповідь Микола Миколайович Павлюк. — Поруч наші військові спорудили важкий механізований міст і ним по відсипаній дорозі зараз рухається весь транспорт. Мимоволі подумалося: «Невже зруйнувавши те, над чим люди працювали усе життя, можна дійти злагоди в країні? І якою ціною тепер дасться подолання отієї руїни? І не лише матеріальної, а й світоглядної…».

В умовному місці військовим було передано «Фольцвагена» з майном та продуктами. Найвищою нагородою для волонтерів Павлюків стали щирі слова подяки від бійців, які були дуже задоволені автомобілем й подарунками від добрих людей з «великої землі». Що ж, підтримка української армії триває.