Його  вічна  весна

З ініціативи класного керівника Гриші, колишнього вчителя Теофіпольської середньої школи Андрія Костянтиновича Ковальчука та за підтримки Теофіпольської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналістів) до 20-річчя виведення обмеженого контингенту радянських військ з цієї країни у Теофіполі на Меморіалі Слави було встановлене погруддя воїна. А цьогоріч у день його народження  на приміщеннях Теофіпольської та Кунчанської шкіл були відкриті меморіальні дошки. Зініціювали їх встановлення ветерани-афганці району на чолі з головою організації Володимиром Процковим. 

Урочистості з цієї нагоди розпочалися з Теофіпольської ЗОШ І-І-ІІІ № 1 ступенів. На майданчику біля приміщення школи зібралися учні та вчителі, сюди ж прийшли Теофіпольські афганці, делегація з Хмельницької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), особисто її голова Микола Приступа, працівники державних установ та організацій, учні та викладачі ліцею. 

- Ми, ветерани-афганці, - сказав у своєму вітальному слові Микола Приступа, - бережемо пам’ять про наших загиблих побратимів. Бо пройшли через пекельну війну, знаємо що таке воїнська доблесть, братерство та гідність. Ми перейняли естафету від ветеранів Великої Вітчизняної війни, підтримали Революцію Гідності, тепер багато наших афганців на передовій захищають незалежність України. Ніхто не міг подумати, що і на нашу землю прийде страшна, жорстока війна. А такими, як Григорій Попружний, ми завжди гордимося, вічна йому честь і слава.  

-Виступив і Володимир Процков – голова Теофіпольської районної організації ветеранів Афганістану. Говорив, що відлуння афганської війни не стихає, що час не загоїв ран. Не забувають колишні бійці і про своїх товаришів, які загинули, виконуючи військовий обов’язок та присягу. І тепер, коли на Сході України йде війна, афганці знову на фронті, виборюють свободу та волю для рідної Вітчизни. 

Заступник начальника відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації Галина Лірук передала в музей історії школи перехідний кубок з волейболу імені Григорія Попружного, зазначила, що життя Григорія Попружного для сучасного молодого покоління є взірцем. Адже був справжньою людиною, поспішав жити, прагнув багато встигнути у житті. 

Про миттєвості трагічної долі Григорія говорили ведучі дійства школярі Оксана Співак, Марина Криленко та Сергій Амелін, кілька пісень про афганську війну заспівав гість з Старої Синяви Сергій Курочкін.

Настоятель Новоставецького та Кунчанського храмів отець Олександр окропив меморіальну дошку свяченою водою, прочитав молитву за невинно убієнними. 

Відтепер завжди буде привертати увагу кожного, хто проходитиме повз школу, портрет молодого воїна у формі повітряно-десантних військ та напис на гранітній дощці: «В цій школі 1971-1973 рр. навчався Попружний Григорій Васильович. Загинув в Афганістані».

Продовжилися ці жалобні урочистості біля Кунчанської ЗОШ І-ІІІ ступеня. Вчителі та учні школи підготували дуже зворушливий захід, його ведучі вчителі Інна Хацька та Тетяна Дишкант переповіли коротке, яскраве, сповнене високих поривань та страждань життя простого хлопця з селянської сім’ї. Був дуже талановитим, здібним до навчання, був непересічною особистістю…

Знову виступили Микола Приступа та Володимир Процков, а також Кунчанський сільський голова Олександр Гаврилюк, директор школи Надія Варнацька та голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк, голова сільської ветеранської організації Петро Семенюк. Говорили про Григорія, про афганську війну, про біль родин, які втратили на цій чужій війні своїх синів. Отець Олександр і тут посвятив  меморіальну дошку, а на завершення заходу усі разом під звуки духового оркестру сільського будинку культури заспівали гімн України. 

Яка прекрасна весна, коли оживає земля, коли довкола все зеленіє та цвіте!  Якраз цієї чудової пори обірвалося молоде нерозквітле життя Григорія Попружного. Він так хотів жити, зустрічати схід сонця, чути, як курличуть, повертаючись у рідні краї журавлі, просто хотів бути щасливим. Та стала весна для нього вічною.

Галина Тебенько.